7 грудня 1936 року помер Василь Стефаник…

«… Останні місяці його життя – це один безмежний ланцюг страждань. В хаті всидіти і тоді він не міг. Наказував одягати себе в старий зношений плащ, повільним кроком з палицею йшов до клуні і там сідав на свою лавочку. Ще пізньої осени 1936 р. часто сидів на лавочці і простудився. Прийшло запалення легень і агонія. Довкола нього зібрався цілий рід: молодий брат Лука, дочка о. Кирила Гаморака Ольга Плешкан, сини, улюблена Параска, дочка Марії. Всі зажурені, заплакані. Приїхали молоді його приятелі Василь і Гануся Костащуки, що багато років колядували йому і співали про корчму, що стоїть над болотом. Зійшлися також його приятелі-селяни, між ними дуже йому дорогий Іван Дідух. Хворий маячить, розмовляє з своєю мамою, з сестрою Марією, каже подати собі свої переклади. Коло нього кілька годин сидить його лікар др. І. Подюк, пізніше цілу ніч – русівський парох о. Михайло Дольний, якого дуже шанував і любив.

О 3 год. 30 хв. Вийшов о. Дольний і сказав: «Уже».

Було це 7 грудня 1936 р…»

ЮРІЙ ГАМОРАК (СТЕФАНИК) (з передмови до Василь Стефаник «Твори». Українське видавництво. Львів. 1942 р.)