Біографія Василя Стефаника
«Білий палац»
В травні 1907 р. відбулися вибори до Австрійського парламенту. По «курії більшої посілости» серед інших кандидатів балотувалися Володимир Охримович на посла і Василь Стефаник на заступника – як кандидати від радикальної партії. Вибори виграв Володимир Охримович. Але у зв’язку з переїздом на Львівщину на постійне місце проживання він від послування відмовився на користь Василя Стефаника.
Так Василь Стефаник був обраний послом до Австрійського парламенту і був ним до кінця існування Австро-Угорської імперії.
Австрійський парламент
«Білий палац» Василя Стефаника
Батько Василя Стефаника, Семен, спостерігаючи за змінами в житті сина, кличе його до Русова. Виділяє 18 моргів поля та обіцяє допомогти з будівництвом власної хати.
1910 року Василь Стефаник повертається до рідного села й починає будувати свій «білий палац».
Хату було будовано «з шиком»: на шість кімнат, із бляшаним дахом і дубовими підвалинами. Народжуються один за одним три сини: Семен, Кирило, Юрій. Продовжується активна громадська діяльність.
Після десяти років спільного життя померла дружина Василя Стефаника, його «найліпший приятель», Ольга Стефаник (Гаморак). Доглянути за малолітніми синами Стефаника приходить третя сестра з родини Гамораків – Олена Плешкан. Вона перебирається жити до письменника в Русів і доглядає за його дітьми.
Кімната Олени Плешкан
«Земля»
Почалася Перша світова війна. Від її початку й до завершення письменник змушений був жити поза рідним домом.
Проте на цей час припав другий етап у творчості письменника — між 1914 і 1917 рр. у Відні написано новели, що згодом увійшли до збірки «Земля».
До повоєнного Русова Василь Стефаник повернувся сивим чоловіком і занурився в господарську роботу та виховання синів. Проте буквально через рік бурхливі історичні події знову витягнули його з дому. «Я став головою філії «Сільського господаря», головою філії «Просвіти», головою повітової управи радикальної партії і ще більше голов було в мене на шиї», — напише він згодом в автобіографічній новелі «Слава-йсу».
У перші повоєнні роки померли двоє братів Василя Стефаника, Володимир і Юрко, а також батько Семен – із великої колись родини Стефаників у Василя залишився лише молодший брат – Лука.
Одразу після смерті батька письменник написав новелу «Земля» з присвятою пам’яті батька. Сліпа любов батька до землі тут набула зовсім іншого забарвлення; син намагається зрозуміти її.