Народжений 14 травня у 1871 році Василь Стефаник, старший син Семена, мав ще братів Юрія та Володимира, старшу сестру Марію, та сестру Параску, яка в 7 місяців померла від тифу. Сестра Марія і мама були йому особливо близькі.

У своїй «Автобіографії», пише, що «вже дитиною знав з розмов батьків, що має йти до школи».

Початкову освіту здобув Стефаник у рідному селі (1878 – 1880 рр). Віддати старшого сина в науку порадив місцевий поміщик Йосип Теодорович: «Се був на свій час гарний чоловік, приятель селян, учасник повстання Гарібальді та польського 1863 р.»

Сільська школа навчила грамоти, Снятинська (1880 – 1883 рр.) – «строїла душу». «Тут уже я почув велику погорду для мене і для всього селянського від учителів. Тут мене зачали бити, хоч дома мої батьки ніколи мене не били».

В 1883 році Василь Стефаник вступив до чоловічої польської Коломийської гімназії. Відношення до українських дітей було не краще…

«У великій залі першої кляси польської гімназії в Коломиї ми, селянські хлопці, зайняли послідню лавку. Якже ж учитель німецької мови сказав мені: «Idź, mudiu, świnie paść» [Йди, хаме, свині пасти], то ціла кляса зареготала, а професор натуральної історії – Вайґель бив мене тростиною по руках, тому що я не міг досягнути образка з намальованою гієною, бо образок високо причеплений, а я був ще малий. Потім цей учитель своїм прутом підоймив сорочку, яка спадала верх штанців, і показував клясі пояс мого голого тіла. Кляса ревла з утіхи…»

Разом із Стефаником в Коломийській гімназії навчався Лесь Мартович, Лев Бачинський. Пізніше вступає Іван Семанюк (Марко Черемшина). Разом беруть участь у таємних молодіжних гуртках, читають заборонену літературу, організовують читальні.

Знайомиться з Анною Павлик (сестрою Михайла Павлика) – активною учасницею жіночого руху в Галичині, Северином Даниловичем. Від неї дізнається про українську літературу й боротьбу українців за свої права.

Стефаник – гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів Стефаник опублікував без підпису лише один вірш. У співавторстві з Мартовичем написав два оповідання: «Нечитальник» (1888) та «Лумера» (1889).

У 1890 році, за громадську діяльність, був виключений з Коломийської гімназії. Освіту продовжив у Дрогобицькій гімназії імені Франца Йосифа І, де в свій час навчався Іван Франко.

Тут майбутній письменник знову поринає у громадсько-політичну роботу вже як член Русько-Української радикальної партії партія, заснованої у 1890 році Іваном Франком та Михайлом Павликом.

1892 року письменник склав іспит зрілості. Проте радість від завершення навчання затьмарила сумна звістка – смерть улюбленої сестри Марії від запалення легень. Коли батько приїхав до Василя у Дрогобич, то три дні не міг повідомити трагічну звістку, знаючи тонку душу сина й особливу прив’язаність до сестри. Лише коли сідав у поїзд, на ходу вигукнув із вікна: «Василю, Марія вмерла!» Біль від цієї найпершої гіркої втрати у письменника відгукнеться новелою «Вечірня година».