Стефаник-студент приймає активну участь у громадському житті рідного Покуття та Галичини. Публікує статті «Жолудки наших робітних людей і читальні» (1890), «Віче хлопів мазурських у Кракові», «Мазурське віче у Ржешові», «Мужики і вистава», «Польські соціалісти як реставратори Польщі od morza do morza», «Книжка за мужицький харч», «Молоді попи», «Для дітей», «Поети і інтелігенція» (1893-1899 рр.) у різних виданнях: «Народ», «Хлібороб», «Громадський голос», «Літературно-науковому віснику». Виступає на селянських мітингах, за що в 1895 році заарештовують.

«По дорозі до Вас мене заарештовано… Камера з гратами і замкненими дверима робить дуже прикре враження… Світ за гратами, а Ви на світі…»

З листа В.Стефаника до В.Морачевського, 7 серпня 1895 року.

В 1897 року віддає багато сил передвиборній боротьбі в Галичині, активно агітуючи за «мужицького посла» І. Франка.

У 1896—1897 рр. Стефаник пише кілька поезій в прозі, намагаючись видати окремою книжкою під заголовком «З осені». Книжка не зацікавила видавців, і письменник знищив рукопис. Кілька поезій у прозі, що лишилися в архівах друзів, були опубліковані вже після його смерті: «Амбіції», «Чарівник», «Ользі присвячую», «У воздухах плавають ліси», «Городчик до бога ридав», «Вночі» та інші.

1897 р. у чернівецькій газеті «Праця» вийшли перші новели Стефаника — «Виводили з села», «Лист», «Побожна», «В корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська» які привернули увагу літературної громадськості. Невдовзі письменник надіслав нові новели в «Літературно-науковий вісник»: «Вечірня година», «З міста йдучи», «Засідання».

Перша збірка новел — «Синя книжечка», яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку української прози.

У 1900р. вийшла друга збірка Стефаника — «Камінний хрест», яку також було сприйнято як визначну літературну подію.

Вже активно займаючись громадсько-політичною діяльністю, публікуючи власні публіцистичні статті й художні твори, Стефаник втрачає зацікавлення медициною і зрештою у 1900 році лишає університет.

1900 року померла мати. Її передчасна смерть не лише завдала невимовного болю, а й погіршила стосунки письменника з батьком. Він дорікав йому, що той не жаліє мами. Семен Стефаник припинив сплачувати синові навчання й проживання у Кракові. Василь Стефаник вже став відомим письменником. Написав близько третини своїх новел, видав три книги, багато творів було перекладено іншими мовами. Літературні досягнення не радували батька — навпаки, Семен Стефаник сердився, що витратив на нього багато грошей, а Василь так і не став лікарем. Остаточний розрив спровокувало друге одруження Семена Стефаника через півроку після смерті дружини. Василь не погоджувався розуміти батька, що велике господарство потребує рук господині.

В 1900 році Василь Стефаник остаточно покинув Краків.

1901р. вийшла в світ третя збірка новел Стефаника — «Дорога».

Важливою подією у житті В. Стефаника була подорож 1903 року до Полтави на відкриття пам’ятника Іванові Котляревському. Крім Полтави, відвідав також Київ, Житомир та Канів, зустрівся з Миколою Лисенком, Лесею Українкою, Оленою Пчілкою, Михайлом Коцюбинським, Христиною Алчевською, Михайлом Старицьким, Панасом Мирним, Борисом Грінченком, Володимиром Самійленком, Гнатом Хоткевичем, Миколою Вороним, Іваном Стешенком та іншими, вони привітали його як одного з видатних діячів української літератури. Велике враження справило на письменника відвідання могили Тараса Шевченка. З неї він «поклонився всій Україні».