Народилася Ка́тря Гриневиче́ва
— українська письменниця, громадська діячка.

ГРИНЕВИЧЕВА Катря (справжні прізв., ім’я та по батькові – Банах Катерина Василівна, у заміжжі Гриневич; 19.11.1875–25.12.1947) – письменниця, громадська діячка. Н. в м. Винники (нині місто, підпорядковане Львів. міськраді Львів. обл.) в учительській родині. Закінчила Краківську учительську жін. семінарію. Приєдналася до гуртка демократ. польс. молоді А.Гурського. Перші вірші писала польс. мовою. 1894, після знайомства з В.Стефаником, почала вивчати укр. мову. Друкувала поезії й оповідання в часописах “Буковина”, “Неділя”, “Мета” та ін. 1906 Укр. пед. вид-во опублікувало зб. оповідань Г. для молоді; за оповідання “Батько Петро…” отримала нагороду від товариства “Просвіта”. 1910–12 редагувала дитячий ж. “Дзвінок”. Здійснила поїздку до Києва та Харкова, де познайомилася з Оленою Пчілкою, Л.Старицькою-Черняхівською, М.Заньковецькою та ін. Під час Першої світової війни вчителювала в бараковій шк. табору Гмюнд для виселенців з Галичини; про їхній жахливий стан написала зб. новел “Непоборні” (вид. 1926), яка, на думку Б.Лепкого, заслуговувала Нобелівської премії. Від 1918 працювала в газ. “Українське слово” (Львів), від 1922 – голова Союзу українок Галичини й Волині. Гол. тв. Г. – істор. модерністські повісті “Шоломи в сонці” (1928) та “Шестикрилець” (1929), ств. на основі фольклорних і літописних джерел. Г. була знайома з Є.Коновальцем, А.Мельником, С.Бандерою, О.Новаківським та ін. діячами укр. національно-визвольного руху 20 ст. У січні 1940 виїхала до Німеччини, потім до Австрії. Перебувала в ДП у Карлсфельді, біля Мюнхена, в “Орлику” в Баварських Альпах.

П. в м. Берхтесгаден (Австрія). Пам’ятник з білого мармуру на її могилі зроблено за проектом проф. В.Січинського.

Після Другої світової війни усі тв. Г. були вилучені з б-к УРСР і знищені. Деякі з рукописів Г. зберігаються в Ін-ті літ. ім. Т.Шевченка (ф. 88) та Львів. ЦДІА (ф. 327), чимало матеріалів – у Нью-Йорку.