Народився Миха́йло-Лев Іва́нович Рудни́цький — український літературний критик, літературознавець, письменник, поет, перекладач.

Д-р Миха́йло-Лев Іва́нович Рудни́цький (6 січня 1889, Підгайці, Тернопільщина, Австро-Угорська імперія — 1 лютого 1975, Львів, УРСР) — український літературний критик, літературознавець, письменник, поет, перекладач. 10 липня 1914 р. у Львівському університеті захистив дисертаційну роботу «Іван Франко як письменник і критик», здобувши ступінь доктора філософії. 1917—1918 рр. — доцентом кафедри філософії Українського Народного Університету Святого Володимира у Києві. З 1919 працював секретарем дипломатичної місії УНР. 1922 повернувся з Парижа до Львова. Працював професором французької і англійської літератури Таємного українського університету у м. Львові (1922—1925), від вересня 1923 р. — завідувач літературного відділу (1923—1929) та співредактор (1929—1939) газети «Діло». 27 червня 1935 р. обраний дійсним членом НТШ, філологічної секції. У 1937 р. обраний професором кафедри української літератури Львівського університету ім. Яна Казимира у Львові, але не затверджений польськими шовіністичними колами на посаді.

З приходом «перших совєтів» дружина Рудницького разом із дочкою еміґрувала, які і його брати й сестра. Проте сам Михайло Рудницький залишився у Львові, … і пише…

27 листопада 1939 р. був призначений завідувачем кафедри зарубіжних літератур Львівського державного університету ім. І. Я. Франка (1939—1941), у січні 1940 р. — заступником декана філологічного факультету. Одночасно працював завідувачем відділу критики газети «Вільна Україна» (1939—1940). У 1940 р. вступив до Спілки письменників УРСР.

Під час німецької окупації як напівєврей був змушений переховуватися. У 1942—1943 роках працював домашнім учителем у сім’ї Терпиляків у селі Залуква (тепер Галицького району Івано-Франківської області).

Із закінченням війни повернувся до Львова на посаду завідувача кафедри зарубіжних (західних) літератур (1944—1947) Львівського університету, одночасно виконує обов’язки декана філологічного факультету (1944—1947). У 1945 р. затверджеий професором на кафедрі зарубіжних літератур.

Восени 1947 р. Рудницького звинуватили в націоналізмі, виключили зі Спілки письменників УРСР, звільнили з посад зав.кафедри зарубіжних літератур і декана, перестали друкувати (до 1951). Однак, він поспішив «визнати» свої «помилки», і ще того ж 1947 року його призначили виконуючим обов’язки завідувача кафедри англійської філології (у 1955—1958 — завідувач цієї кафедри). У 1951—1952 і в 1953 виконував обов’язки декана факультету іноземних мов університету, у 1955—1957 — декан цього факультету. За сумісництвом у 1951—1953 рр. викладав на кафедрі мови та літератури Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова.

У 1954 році змушений був взяти участь у написанні збірника «Під чужими прапорами» — вульгарних памфдетів проти українських культурих діячів і націоналістів, у співавторстві з Володимиром Бєляєвим (др. рос. мовою 1954 р. укр. переклад 1956 р.).

1958—1970 рр. — професор кафедри української літератури Львівського університету, з 1970 професор-консультант цієї ж кафедри. У листопаді 1971 р. перейшов до Інституту суспільних наук АН УРСР, але 1 січня 1972 року повернувся професором на кафедру української літератури.

Випадково виявився замішаним у скандалі разом із Бєляєвим і завідувачкою кафедри французької філології Львівського університету Ольгою Вікторівною Тимофєєвою (до Львова скерована 1946 р. на посаду завкафедри французької філології, її чоловік був секретарем Червоноармійського райкому КПРС Львова). Перебуваючи в гостях у Тимофєєвих, за відсутності її чоловіка Бєляєв п’яним домагався Ольги Вікторівни і, погрожуючи пістолетом, поранив її в ногу. За це Бєляєва у 1960 забрали зі Львова до Москви.

Після смерті своєї тещі Ванди Олесницької Рудницький одружився вдруге зі своєю колишньою студенткою Людмилою Захарій (1932—2012), яка теж походила з Бережан.

Офіційний керівник і консультант 15 захищених кандидатських і докторських дисертацій. Автор бл. 200 друкованих робіт, з них 9 монографій.

Член Спілки письменників СРСР. Не був ні депутатом, ні членом КПРС.

Біографічна довідна зібрана з інформаційних джерел: частина Вікіпедія, частина «Газета «ЗБРУЧ»».